Забагато медсестер

Одним з найкрасивіших словацьких замків, безсумнівно, є Оравський замок, що велично височіє над річкою Оравою. Це один з небагатьох замків, який не перетворився на руїни, і заслуга в цьому багато в чому належить жінкам. У 1606 році замок придбав у імператора Рудольфа II магнат Юрай Турзо з умовою, що тутешні маєтки ніколи не будуть розділені. Пан Юрай помер у 1616 році, залишивши після себе сім дочок і одного сина. Син пережив батька лише на п'ять років, після чого настала черга спадкоємців жіночої статі.

Будь-який інший маєток був би поділений між сестрами, але у випадку з Оравою це було неможливо через імператорську заборону. Тому вони всі разом заснували так званий "Оравський композитський маєток", тобто маєток, що перебував у спільному володінні. І оскільки композиція проіснувала до 1945 року, а Оравський замок весь цей час функціонував як центр маєтку, цей пам'ятник зберігся до наших днів. Тут знімали словацькі казки, такі як "Король Дроздя брадда" або "Король соколів", а також іноземні фільми.

Авіаквитки в Словаччину

Чортівський замок має привидів!

Це твердження з чехословацького фільму "Таємниця замку в Карпатах" спадає на думку. Насправді, однак, йдеться не про таємничий Чортів замок, а про Чахтіце, яке режисери обрали у 1980 році через його мальовничий вигляд. Однак з Чахтіце пов'язана ще більш похмура історія, ніж із замком Диявола у фільмі, і на тлі "Леді з Чахтіце" Єлизавети Баторі, лиходій фільму барон Горц був справжнім ягням.

Єлизавета потрапила до Чахтіце, вийшовши заміж за його власника. Вона увійшла в історію під прізвиськом "кривава пані з Чахтіце", оскільки саме тут вона нібито скоїла знущання і жорстокі вбивства багатьох підвладних їй дівчат. Легенда навіть свідчить, що вона мала купатися в їхній крові. Можливо, ми ніколи не дізнаємося, якою була справжня історія, але в будь-якому випадку, її безчинствам було покладено край судом у 1610 році. Щоправда, він був проведений у суто феодальному дусі, тож її слуги опинилися на ешафоті без пощади, а сама Єлизавета, як дворянка, відбулася лише довічним інтернуванням.

Коли найгірше вже позаду

Руїни однойменного замку розташовані на горі Ситно в Штявницьких горах на висоті 1 009 метрів над рівнем моря. Сам замок Ситно був заснований у 14 столітті і згодом відігравав важливу роль в обороні від турків. Захисники замку також мали перевагу в тому, що з вершини пагорба можна було контролювати всю країну на південь, аж до території сучасної Угорщини. Зрештою, чудовими краєвидами звідси можна милуватися і сьогодні.

У 16 столітті тут жив лицар-розбійник Меліхар Баласс, який був обложений королівським військом; у 1703 році замок захопили повстанці Куроки, які зруйнували його через п'ять років під час свого відступу. Відтоді він занепав. Однак найцікавіше в Ситно знаходиться не на пагорбі, а прямо в ньому. Подейкують, що в горі дрімає армія лицарів, і що вони вирушать звідти на допомогу Словаччині, коли країна опиниться в найгіршому становищі.